Цифрова спадщина: Привиди, які ми залишаємо після себе
Що відбувається з нашим цифровим слідом, коли нас більше немає? Дослідіть тривалий вплив нашої присутності в мережі.
Key Takeaway
"Свідомі емоційні висловлювання, як-от спільні уроки жалю, формують ціннішу спадщину, ніж випадкові дані."
Безсмертні профілі
Для першого разу в історії майже все, що ми робимо, документується. Ми будуємо величезні бібліотеки своєї власної життя, часто не думаючи про читача.
Свідчення про наміри
Більшість нашої цифрової слідової є випадковою: файли cookie, логи, метадані. Але що про ті сліди, які ми залишаємо намірно? Признання кохання, визнання провини, порада. Ці цілеспрямовані фрагменти створюють справжнє зображення людства, ніж будь-яка підготовлена біографія.
Етика пам'яті
Лише бути згадуваним за все, чи краще бути забутим? Право на забуття зростає як юридичний концепт, але емоційно ми часто бажаємо постійності. Ми хочемо знати, що ми були тут, що відчували, і що ми мали значення.
Під час спільного поділу жалю ви створюєте постійний маркер тимчасової відчутості. Ви кажете майбутньому: "Я навчився цього."
Цифрова безсмертність та людська психологія
У аналітичному контексті наші цифрові сліди є сучасним механізмом захисту проти людської страху зникнення (thanatophobia). Однак не контрольований збір даних суперечить бажанню залишити значущу спадщину. У юнґівській психології процес "Індивідуації" вимагає, щоб людина зіткнулася і інтегрувала зі своїми тінями (помилками, жалю, темними аспектами). Залишення лише ідеалізованої "Персони" (маски) у цифровому середовищі означає залишення позаду неповного та патологічного психологічного профілю.
Цифрова скорбота та післятравматичний розвиток (PTG)
У клінічній психології "Цифрова скорбота" є новим видом скорботи, виконуваної через соціальні мережеві облікові записи покійних. Відкритість та справжність залишених за собою цифрових слідів критичні для тих, хто залишилися позаду, щоб виконати процес скорботи (роботу скорботи) здорово. Сincerні жалі, залишені на платформах, подібних до Стіни Жалю, виконують роль "Терапевтичної спадщини" для майбутніх поколінь. З погляду післятравматичного розвитку ці відкриті та чуйні поділи, витягнуті з помилок предків, збільшують колективну психологічну стійкість суспільства.
Допомога у важкі часи
Думати про смерть або спадщину може бути важко. Поговоріть про це, якщо вам стає занадто важко.
Українські лінії допомоги:
0 800 211 444
7333
Читати реальні сповіді
Спілкуйтеся з тисячами анонімних душ. Подивіться, як інші справлялися зі схожими труднощами по всьому світу.
TheWallProject
ЗасновникПродовжуйте Досліджувати
Шум тиші: Сором за те, чого ніколи не було сказано
Дослідити Історичні ВідлунняTHE WALL
blog.relatedRegrets
Babam istedi diye mühendis oldum. Gerçek tutkum olan yazarlığı erteleyip 10 yılımı sevmediğim bir ofiste çürüttüm.
“Bir başkasının rüyası asla kendi yolunuz olamaz. Kendi hikayenizi yazmak cesarettir.”
“35 yaşımda istifa ettim. Geceleri yazarak başladığım bu yolda ilk kitabımı çıkardım. Kendi yolunu seçmek için hiçbir zaman geç değil.”
I just wish my mom would yell at my dad and say something like "why don't you treat her like the amazing kid she is" and not just let him do whatever he wants and say whatever he wants. For once I wish my mom would stand up with me and not be Forced to take his side
“It's really tough when you feel like someone should be sticking up for you, especially when it's a parent.”